Еміграція створює як можливості, так і виклики для країн-експортерів робочої сили, особливо в найменш розвинених регіонах світу. З одного боку, такі країни втрачають людські ресурси, включно з висококваліфікованою робочою силою, що може обмежити розвиток у країнах походження. З іншого боку, деякі країни, що розвиваються розглядають еміграцію як стратегію прискорення економічного розвитку. Окремі країни призначення запроваджують програми по сприянню повернення іммігрантів до їхніх країн походження. З цією метою створюються програми, що спрощують повернення мігрантів, а також схеми по реінтеграції мігрантів, що повертаються до своїх країн походження. Політика щодо зменшення еміграції була більш поширеною серед країн в менш розвинених регіонах ніж у більш розвинених регіонах. Серед країн з найбільшою кількістю емігрантів, уряди 18 країн провадили політику зберігання наявних рівнів еміграції та не втручались в поточні процеси еміграції, чотири країни провадили політику розширення еміграції. Стосовно висококваліфікованих емігрантів уряди використовують три типи політик, спрямованих на повернення робітників: політика мереж мігрантів, програми повернення тимчасових робітників, а також програми повернення постійних мігрантів.