29 вересня напередодні Дня захисника та захисниці України у читальному залі для студентів бібліотеки ім. Л. Каніщенка ЗУНУ відбулась презентація проєкту “Літопис мужності”.
Цей проєкт започаткований з метою вшанування світлої пам’яті студентів, викладачів та працівників Західноукраїнського національного університету, які віддали своє життя, захищаючи Україну від російського агресора. “Літопис мужності” – це не лише зібрані факти й архівні дані, а й живе нагадування про високу ціну свободи, незламність духу та жертовність наших Героїв.
З вітальним словом до присутніх звернувся директор бібліотеки ім. Л. Каніщенка ЗУНУ Казимир Возьний, який наголосив на важливій ролі бібліотеки як хранительки пам’яті, адже сьогодні ми зберігаємо не лише книги, а й долі та серця наших захисників.
Своїми думками також поділився проректор з науково-педагогічної роботи ЗУНУ Віктор Островерхов, наголосивши, що “пам’ять про наших Героїв має бути дороговказом для студентської молоді, адже саме їм творити майбутнє України”.
Студенти читали вірші на військову тематику, після чого зал схилив голову у хвилині мовчання під музичний супровід пісні “Плине кача”. На екрані з’явилися фото Героїв ЗУНУ та символічні вогники пам’яті.
Зворушливе слово виголосив і отець Тарас, підкресливши, що “молитва за загиблих воїнів – це не лише вшанування їхньої жертви, а й духовна підтримка для живих, які мають продовжувати їхню справу”.
Модератор проєкту “Літопис мужності” Людмила Гродська презентувала видання на сайті бібліотеки ім. Л. Каніщенка ЗУНУ як памʼять про полеглих воїнів.
Глибоко зворушили присутніх також свідчення матері воїна, захисника України, студента Західноукраїнського національного університету та викладача Олександри Овсянюк-Бердадіної, син якої досі не похований. Вона поділилася зі студентами своїми особистими думками та переживаннями, наголосивши на важливості цінувати життя, продовжувати розвиватися й здобувати освіту. Адже саме це – найкраще свідчення того, що жертовність наших Героїв була недаремною.
Особливе емоційне звучання мали слова матері загиблого воїна – авторки книги “Мій син – кіборг” Марії Вітишин, яка поділилася особистими спогадами та уривками з видання.
Голова Спілки письменників Валентина Семеняк підкреслила значення літератури як форми національної пам’яті: “Коли ми пишемо про війну – ми не просто фіксуємо події. Ми лікуємо душу нації”.
Звучали слова, які стали дороговказом для всіх: “Ми не маємо права забути. Бо кожен із них – це частина нас. Їхні імена – це наші молитви. Їхні історії – це наші дороговкази”.
Щиро дякуємо працівникам архіву Західноукраїнського національного університету за вагому підтримку та допомогу у пошуку відомостей про випускників нашого університету.
“Літопис мужності” має стати не просто книгою, а частиною нашої культури, нашої спільної пам’яті та відповідальності перед тими, хто віддав життя за Україну.
