“Павло Григорович Тичина – це шукання й шукання, праця і вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший”
О. Гончар
Павла Григоровича Тичини – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, академік Академії наук УРСР, лауреат Державної премії СРСР і Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка, міністр освіти УРСР (1943 – 1948), голова Верховної Ради УРСР (1953 – 1959).
Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з’явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів “Сонячні кларнети” (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.
Протягом життя П. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Поезія Павла Тичинин – попри всю її розмаїтість, попри всю популярність, навіть іноді взаємо виключність окремих її мотивів, – явище надзвичайно цілісне. Вона не тільки здається. А і є вираженням стиснутого в могутню пружину людського духу.
Пропонуємо Вашій увазі переглянути презентацію по даній темі.