Сьогодні, коли заповнення “білих плям” у культурі, в історії стало можливою суспільною потребою, ця “невідома країна” повинна бути відкритою і освоєною. Б.-І. Антонич – не горде самотнє дерево на голій поляні, він – частка літературного процесу свого часу.
Микола Ільницький
5 жовтня виповнюється 155 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича українського поетичного генія XX ст. Творча спадщина поета настільки багатогранна та масивна, що її б вистачило на цілу літературну школу, покоління чи епоху митців. Його поезія є незаперечним свідченням того, що великий талант обов’язково зреалізує свої можливості за короткий час і проб’ється крізь перепони провінційного мислення на дорогу передових думок свого часу, дорогу, яка поєднує національного художника із мистецтвом світовим і в той же час із найглибшими й найродючішими пластами рідної землі й рідної культури.
Письменник Валерій Шевчук у захваті писав: Він “прийшов і побачив те, що не могли побачити інші, бо не вміли дивитися так, як він. Через це й поезія його – відкриття у світі давно знаного, але не сказаного й не відкритого ніким. … з-під його руки полилися такі строфи, в його мозку творилися такі образи й асоціації, що недаремно його й “божищем” називали!”.
До дня народження Богдана-Ігоря Антонича інформаційно-бібліографічний відділ підготував презентацію.